Коли кількість іноземних студентів в українських закладах вищої освіти впала більш ніж утричі порівняно з довоєнним піком, це неминуче ставить питання: а що з цього приводу каже держава? Чи є в українській освітній політиці документ, який визначає, куди рухатися далі, і чи відповідає задеклароване реальному стану речей? Відповідь варто шукати не в новинних заголовках, а в самих текстах стратегій Міністерства освіти і науки — документах, які рідко читають повністю, але які формують правила гри для університетів, студентів і бізнесу на найближче десятиліття.
СТРАТЕГІЯ РОЗВИТКУ ВИЩОЇ ОСВІТИ В УКРАЇНІ НА 2022-2032 РОКИ
Базовим орієнтиром тут є Стратегія розвитку вищої освіти в Україні на 2022–2032 роки, схвалена розпорядженням Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 року № 286-р. Дата не випадкова: документ ухвалили за день до повномасштабного вторгнення, і ця обставина потім не раз ставала предметом критики — стратегію писали для однієї реальності, а виконувати довелося зовсім в іншій.
Стратегія побудована на SWOT-аналізі національної системи вищої освіти і пропонує три сценарії розвитку — песимістичний, реалістичний та оптимістичний. Практична частина документа — це п'ять стратегічних цілей: ефективність управління, довіра суспільства й бізнесу до ЗВО, доступність якісної освіти, інтернаціоналізація вищої освіти та привабливість закладів для навчання й академічної кар'єри. Для теми міжнародної мобільності найважливіші три з них.
Третя ціль передбачає підтримку національної та міжнародної академічної мобільності студентів, включно з направленням на навчання до іноземних університетів, — тобто виїзд українських студентів за кордон офіційно розглядається не як втрата, а як керований елемент освітньої політики. Четверта ціль, присвячена безпосередньо інтернаціоналізації, ставить завдання гармонізувати структуру вищої освіти із зобов'язаннями країн-учасниць Європейського простору вищої освіти, розвинути національну систему кваліфікацій і спростити визнання іноземних освітніх кваліфікацій. П'ята ціль, орієнтована на привабливість ЗВО, передбачає розширення перехресного вступу, спільних, міждисциплінарних і подвійних програм та дуальних форм здобуття освіти — саме тих інструментів, які на практиці дозволяють студенту продовжити навчання за кордоном без втрати вже здобутих кредитів.
НАСКІЛЬКИ ДЕКЛАРАЦІЇ ВІДПОВІДАЮТЬ ДІЙСНОСТІ
Одна річ задекларувати ціль, зовсім інша — її виконати, і тут офіційна звітність дає підстави для стриманості. За підсумками 2022–2023 років, перших повних років дії Стратегії, четверта ціль (інтернаціоналізація) була виконана лише на 20% запланованих заходів, ще 30% перебували в процесі виконання без конкретизації стану, а половина заходів була відтермінована. Показники третьої та п'ятої цілей виявилися подібними: реально виконаними визнано лише один-два заходи з десяти, а частка відтермінованих сягала 40–50%.
Ще показовішим є те, як самі експерти оцінюють документ. Аналітики Інституту вищої освіти Національної академії педагогічних наук прямо вказують, що цілі й завдання Стратегії, сформульовані за день до війни, об'єктивно не можуть слугувати "детальною дорожньою картою для відбудови" освіти в післявоєнний період, як це стверджується в пояснювальних матеріалах МОН. Серед десяти нагальних проблем, які, на їхню думку, мають бути враховані в оновленому документі, окремим пунктом фігурує суттєве зменшення кількості іноземних громадян-здобувачів вищої освіти в українських ЗВО, поряд із паралельним зменшенням кількості українських здобувачів, що навчаються на платній основі. Тобто саме та тенденція, яку фіксує наведений у цьому матеріалі датасет, визнана державними аналітиками окремою системною проблемою, що потребує розв'язання, а не побічним ефектом війни, який владнається сам собою.
ХТО САМЕ РЕАЛІЗУЄ ЦІ ЗАВДАННЯ НА ПРАКТИЦІ
Оперативну, "польову" частину державної політики виконує Український державний центр міжнародної освіти (УДЦМО) — офіційний представник МОН у питаннях навчання іноземців, який опікується понад 240 закладами вищої освіти й підтримує зв'язок із дипломатичними представництвами України за кордоном та посольствами інших держав в Україні. Саме на рівні УДЦМО декларації Стратегії перетворюються на конкретні кроки: у квітні 2025 року центр підписав угоду з Університетом Фоджа в Італії в межах програми Erasmus+ (проєкт INTERADIS), спрямовану на покращення адаптації іноземних студентів; у червні того ж року за результатами освітньої виставки в Баку домовився з азербайджанською стороною про відкриття підготовчого відділення для майбутніх студентів українських університетів; восени оновив меморандум про співпрацю з Посольством України в Ізраїлі задля розширення академічних обмінів. Кожен із цих кроків — це практична ілюстрація саме четвертої й п'ятої стратегічних цілей: гармонізації з європейським освітнім простором та розширення партнерських програм із конкретними країнами.
ЩО З ЦЬОГО ВИДНО в ЦИФРАХ
Зіставлення офіційних документів із даними, зібраними в аналізі, дає двоїсту картину. З одного боку, регіональна концентрація іноземних студентів у Києві, Харкові та Одесі — тих самих містах, де історично зосереджені найпотужніші медичні й технічні університети, — прямо узгоджується із задекларованою в Стратегії підтримкою розвитку дослідницьких університетів і збереженням гідної якості освітньо-наукової діяльності навіть в умовах війни. З іншого боку, різке скорочення загальної чисельності контингенту (з майже 500 тисяч у 2021 році до 164 тисяч у 2025-му) відбувається на тлі документа, де завдання з інтернаціоналізації виконано лише на п'яту частину, — тобто держава радше фіксує проблему постфактум, ніж випереджає її системними рішеннями. Найпереконливішим підтвердженням цього розриву є той факт, що аналітики самого МОН і НАПН пропонують визнати чинну Стратегію такою, що втратила актуальність, і розробити новий документ на період 2025–2035 років, який відштовхувався б від реальності повоєнного відновлення, а не від довоєнних прогнозів.
Для будь-кого, хто читає ці документи вперше, головний висновок такий: державна стратегія — це не готова відповідь, а рамка, всередині якої варто перевіряти власні дані. Цифри з дашборда і формулювання цілей МОН підтверджують одне одного там, де йдеться про роль традиційних освітніх хабів, і розходяться там, де йдеться про темпи виконання задекларованого, — і саме в цьому розриві між планом і практикою криється простір для рекомендацій, які варто адресувати університетам, науковцям, бізнесу та самим студентам.
Аналіз та дашборд (2019-2025 рр.):
https://github.com/nataliyastepano-glitch/Foreign-students-in-Ukraine
Використані джерела:
Стратегія розвитку вищої освіти в Україні на 2022–2032 роки (розпорядження КМУ від 23.02.2022 № 286-р):
Звіт про хід реалізації у 2022–2023 роках Стратегії розвитку вищої освіти:
https://mon.gov.ua/static-objects/mon/sites/1/vishcha-osvita/2024/05/10/Zvit.pro.khid.realizatsiyi.stratehiyi.2022-2023.rr-10.05.2024.pdf
Звіт про результати моніторингу реалізації у 2025 році Стратегії розвитку вищої освіти:
https://mon.gov.ua/static-objects/mon/sites/1/vishcha-osvita/2026/04/zvit-z-monitoringu-vikonannia-srvo-u-2025-roci-1.pdf
Український державний центр міжнародної освіти (УДЦМО):
Вітренко Ю. М. «Вища освіта в умовах відновлення України від наслідків війни: якою має бути Стратегія?» — презентація, Інститут вищої освіти НАПН України, 2024:
https://erasmusplus.org.ua/wp-content/uploads/2024/09/3_ks-prezentacziya-vitrenko-yu.pdf
Державна служба статистики України:
Ілюстративне фото взяте з сайту https://pixabay.com/
