Повномасштабна війна змінила не лише безпекову ситуацію в Україні, а й саму структуру економічного управління. Умови мобілізації, переміщення населення, втрати кадрів і перебудови ринку праці могли посилити роль жінок у збереженні керованості бізнесу. Аналіз даних про активні підприємства України за 2025 рік, побудований на основі даних Державної служби статистики України та авторської обробки в GitHub-репозиторії дослідження, дозволяє побачити, в яких регіонах і галузях жінки вже займають помітне місце на керівних посадах і де ця зміна може виявитися не тимчасовою, а довготривалою.

Війна змінює не лише ринок праці, а й структуру управління

У публічних дискусіях про воєнну економіку найчастіше йдеться про мобілізацію, дефіцит кадрів, релокацію бізнесу та падіння виробництва. Але є ще один важливий вимір – зміна управлінських ролей усередині економіки. Якщо частина чоловіків-керівників вибула з цивільного сектору через службу, безпекові ризики або міграцію, підприємства мали або втратити керованість, або швидко знайти механізм компенсації.

Однією з таких форм компенсації могло стати посилення ролі жінок на керівних посадах. Це не обов’язково означає повну зміну моделі управління в усій економіці, але дозволяє припустити, що саме жінки в частині секторів стали фактором збереження безперервності роботи підприємств. Така інтерпретація узгоджується з логікою Стратегії зайнятості населення України до 2030 року, де особливу увагу приділено людському капіталу, адаптації ринку праці та швидкому економічному відновленню.

Водночас важливо зафіксувати методологічну межу: наявні дані не доводять прямого причинно-наслідкового зв’язку між мобілізацією чоловіків і зростанням частки жінок-керівниць. Але вони дозволяють висунути обґрунтовану гіпотезу про те, що війна прискорила перерозподіл управлінських ролей у частині української економіки. Ширший контекст такого воєнного шоку для ринку праці добре описаний в аналітичному матеріалі A wartime labour market: The case of Ukraine.

У яких галузях жінки найчастіше очолюють підприємства

Дані за 2025 рік показують, що жіноче керівництво в українській економіці розподілене нерівномірно. Є галузі, де присутність жінок на керівних посадах уже не виглядає винятком, а радше окреслює окрему секторну норму.

Найвищу частку жінок-керівниць мають освіта, мистецтво, спорт, розваги та відпочинок, державне управління й оборона, тимчасове розміщування та харчування, а також адміністративне й допоміжне обслуговування. У низці з цих секторів частка жінок наближається до половини або перевищує її, а в освіті – є домінуючою.

Це важливе спостереження саме в контексті війни. Воно показує, що жіноче керівництво концентрується насамперед там, де економіка тримається на організації, сервісності, соціальній інфраструктурі, локальному менеджменті та щоденній безперервності процесів. Саме такий підхід до ролі жінок у відновленні локальних економік і виробничих систем помітний у матеріалі Rebuilding with Purpose: Women Driving Ukraine’s Industrial Recovery.

Де жіноче керівництво вже виходить за межі середнього

Ще важливіше не лише побачити галузі з високою часткою жінок-керівниць, а й зрозуміти, наскільки вони відхиляються від загального середнього по країні. Загалом у 2025 році жінки очолювали близько 36.7% активних підприємств. Але окремі сектори значно перевищують цей показник.

Найбільше позитивне відхилення від середнього спостерігається в освіті, мистецтві, державному управлінні та обороні, а також у сфері тимчасового розміщування і харчування. Водночас будівництво, сільське господарство, переробна промисловість, транспорт і добувна галузь залишаються секторами з виразно нижчою часткою жінок у керівництві.

Це означає, що воєнна трансформація управління не є універсальною. В одних секторах жінки вже виглядають як структурно сильна управлінська група, в інших – традиційна чоловіча модель керівництва залишається значно стійкішою. Така нерівномірність добре узгоджується з рамкою Ukraine Recovery Plan, де відновлення розглядається не як механічне повернення до попереднього стану, а як диференційований процес економічної адаптації, зростання і підтримки бізнесу. З погляду політики відновлення це також підсилює аргументи, викладені в Women in Ukraine’s Reconstruction: Policy Priorities after URC2025, де жіноче лідерство розглядається як частина довгострокової відбудови, а не другорядна соціальна тема.

Регіональна карта жіночого керівництва

Регіональний зріз показує, що частка жінок серед керівників підприємств також істотно відрізняється по країні. Найвищі значення спостерігаються у Донецькій, Луганській і Херсонській областях. Водночас у Києві, Київській, Львівській та частині західних областей цей показник нижчий.

Цю карту не варто читати спрощено. Вона не доводить, що саме бойові дії автоматично підвищують частку жінок-керівниць. Але вона дозволяє припустити, що в окремих регіонах війна могла сильніше вплинути на управлінську структуру бізнесу – через вибуття частини чоловіків із цивільного сектору, релокацію підприємств, втрати людського капіталу або зміну складу активного бізнесу. Саме така просторово нерівномірна перебудова ринку праці описується в A wartime labour market: The case of Ukraine.

Саме тому регіональна карта є не просто допоміжною ілюстрацією, а важливою частиною аргументу: воєнна економіка в Україні трансформується не лише по галузях, а й просторово. У цьому сенсі вона також добре резонує з Стратегією зайнятості населення України до 2030 року, яка виходить із необхідності гнучкої адаптації ринку праці до нових демографічних і економічних умов.

У яких секторах зміна може виявитися довготривалою

Найцікавіше питання полягає не лише в тому, де жінок-керівниць уже багато, а в тому, де їхня присутність поєднується з економічною вагою галузі. Саме це дозволяє відрізнити нішеві зміни від потенційно системних.

Поєднання масштабу сектору та частки жінок-керівниць показує, що найбільш перспективними для довготривалого закріплення жіночого керівництва виглядають освіта, охорона здоров’я, адміністративне й допоміжне обслуговування, операції з нерухомістю, а також частина професійної та науково-технічної діяльності. У цих секторах жіноче керівництво не лише вище середнього, а й присутнє в галузях із великою або помітною кількістю підприємств.

Натомість у торгівлі, переробній промисловості, сільському господарстві, будівництві та транспорті масштаб галузі поєднується з нижчою часткою жінок-керівниць. Це дає підстави припускати, що саме тут традиційна модель управління поки залишається стійкішою навіть за умов воєнної перебудови. Водночас саму ідею відбудови як процесу, що має спиратися на нові ролі жінок у виробництві та локальній економіці, підтримує Rebuilding with Purpose: Women Driving Ukraine’s Industrial Recovery. А з політичної точки зору потребу враховувати жіноче лідерство в реконструкції окремо підкреслює Women in Ukraine’s Reconstruction: Policy Priorities after URC2025.

Що з цим робити: рекомендації для трьох рівнів

Для окремої зацікавленої людини

Галузі, де частка жінок-керівниць уже є вищою за середню, варто розглядати як простори більш реалістичного входу в управлінські ролі. Для жінок, які працюють у бізнесі або лише планують рух у бік підприємництва чи менеджменту, ці дані можуть бути орієнтиром у виборі сектора, професійної траєкторії та способу нарощування управлінського досвіду. Для дослідників та громадських активістів відкриті дані можуть стати основою локальних досліджень по своїй області чи галузі.

Для організацій – ГО, бізнесу, університетів, аналітичних центрів

Організаціям варто дивитися на ці дані не як на другорядну соціальну тему, а як на сигнал про реальні зміни в управлінському середовищі. Бізнесу – перевіряти власну кадрову структуру і резерв. Громадським організаціям – запускати програми підтримки жінок у керівництві як інструмент економічної стійкості. Університетам і аналітичним центрам – досліджувати цю трансформацію глибше, додаючи часову динаміку, регіональні порівняння та дані про зміни керівників у часі.

Для державних органів

Державним органам варто включити гендерну структуру керівництва підприємствами до регулярного моніторингу ринку праці та програм відновлення. У секторах, де жіноче керівництво вже поєднується з великою економічною вагою, доцільно передбачати програми підтримки доступу до фінансування, професійного навчання, перекваліфікації та управлінського розвитку. Важливо також не допустити, щоб після війни зростання ролі жінок у керівництві було автоматично витіснене поверненням до старої, довоєнної моделі розподілу ролей. Саме така інтеграція гендерного виміру в політики відновлення відповідає як Стратегії зайнятості населення України до 2030 року, так і рамці Ukraine Recovery Plan, а також рекомендаціям, сформульованим у Women in Ukraine’s Reconstruction: Policy Priorities after URC2025.

Висновки

Жіноче керівництво в українській економіці у 2025 році виглядає не як випадкове відхилення, а як помітна частина ширшої воєнної трансформації управлінських ролей. Дані не дозволяють прямо довести, що цей зсув є наслідком саме мобілізації чоловіків, але вони дають підстави припускати, що в умовах війни жінки стали важливішими для збереження безперервності управління підприємствами. Особливо це стосується тих секторів, де їхня присутність уже поєднується з великою економічною вагою.

Саме тому жіноче керівництво варто розглядати не лише як питання представництва чи рівності, а як один із можливих факторів економічної витривалості України.

Джерела

Дані: Державна служба статистики України, показники активних підприємств за регіонами, видами економічної діяльності та статтю керівника, 2025 рік.

Візуалізації та обробка: авторська обробка, GitHub-репозиторій дослідження, Tableau Public.

Ключові документи та матеріали: Стратегія зайнятості населення України до 2030 року, Ukraine Recovery Plan, Rebuilding with Purpose: Women Driving Ukraine’s Industrial Recovery, A wartime labour market: The case of Ukraine, Women in Ukraine’s Reconstruction: Policy Priorities after URC2025