1. Мета та методологія дослідження
Наукові дослідження і розробки (R&D) є одним із важливих чинників технологічного та інноваційного розвитку держави. Обсяг і структура витрат на R&D дають можливість оцінити, наскільки активно ресурси спрямовуються на створення нових знань, технологій і розробок.
Мета цього дослідження — проаналізувати динаміку витрат на наукові дослідження і розробки в Україні у 2016–2025 роках, дослідити їх розподіл та відмінності між видами економічної діяльності, а також зіставити отримані результати з висновками наукових публікацій і напрямами державної інноваційної політики.
Основним джерелом даних є відкриті статистичні дані Державної служби статистики України.
2. Науковий та стратегічний контекст
Витрати на наукові дослідження і розробки в Україні протягом 2016–2025 років демонструють помітне номінальне зростання. Однак за позитивною динамікою загальних показників приховується значна нерівномірність: великі обсяги витрат концентруються в обмеженій кількості напрямів, тоді як типове значення для більшості спостережень залишається значно нижчим.
Аналіз даних Державної служби статистики України показує ще одну важливу особливість: збільшення сум у гривнях саме по собі не дає відповіді на питання, чи стало фінансування української науки достатнішим та ефективнішим. Для цього потрібно враховувати інфляцію, частку R&D у ВВП, джерела фінансування та результати, отримані за вкладені кошти.
Номінальні витрати зростають
Однією з найбільш помітних тенденцій досліджуваного періоду є збільшення середніх витрат на наукові дослідження і розробки.
За проаналізованими даними, середнє значення становило близько 461 тис. грн у 2016 році, тоді як у 2025 році воно досягло приблизно 2,89 млн грн.
На перший погляд, така динаміка виглядає однозначно позитивною: наприкінці періоду номінальні показники значно перевищують рівень 2016 року.
Проте цей результат потребує обережної інтерпретації. Порівнюються номінальні суми у гривнях за десятирічний період, тому частина збільшення може бути пов’язана зі зміною рівня цін. Для висновку про реальне збільшення ресурсів, спрямованих на науку, необхідно скоригувати показники на інфляцію та додатково проаналізувати витрати на R&D відносно ВВП.
Середнє приховує значну нерівномірність
Значно цікавішу картину дає одночасне порівняння середнього та медіанного значень.
У 2025 році середні витрати становили приблизно 2,89 млн грн, тоді як медіана — лише близько 147,5 тис. грн. Таким чином, середнє значення було майже у двадцять разів вищим за медіанне.
Такий розрив свідчить про сильно асиметричний розподіл: відносно невелика кількість дуже великих значень суттєво підвищує середній показник.
Це підтверджує і аналіз розподілу. На boxplot видно значну кількість значень, які знаходяться далеко за межами основного діапазону.
Важливо, що такі значення не обов’язково є помилками. У цьому випадку вони можуть відображати реальну концентрацію великих обсягів витрат у певних напрямах науково-дослідної діяльності.
Саме тому для оцінки ситуації недостатньо сказати, що «середні витрати зросли». Потрібно також розуміти, де концентруються кошти і наскільки типовими є великі значення для всього сектору.
Хто концентрує найбільші витрати
Деталізація за видами економічної діяльності показує значний розрив між провідними категоріями та рештою спостережень.
У 2025 році серед найбільших значень у проаналізованому наборі були:
- професійна, наукова та технічна діяльність — близько 21,19 млн грн;
- наукові дослідження та розробки — близько 19,88 млн грн;
- дослідження й експериментальні розробки у сфері природничих і технічних наук — близько 18,65 млн грн;
- переробна промисловість — близько 5,41 млн грн;
- освіта — близько 4,76 млн грн.
Розрив між першими трьома категоріями та наступними є значним.
Такий результат добре пояснює велику різницю між середнім та медіанним значеннями: високі показники концентруються у порівняно невеликій групі спостережень.
Проте цей рейтинг не варто трактувати як прямий рейтинг «найкращих» або «найгірших» секторів. Великий обсяг витрат не є автоматичним доказом високої ефективності, так само як невеликий показник не означає неефективності.
Крім того, у статистичному наборі представлені категорії різних рівнів деталізації. Тому їх пряме порівняння має насамперед описовий характер.
Після спадів витрати знову зростають
Часова динаміка окремих видів діяльності показує, що зростання не було рівномірним.
Наприклад, для категорії «Професійна, наукова та технічна діяльність» показник збільшився приблизно з 11,18 млн грн у 2017 році до 21,19 млн грн у 2025 році.
При цьому траєкторія містила як періоди зростання, так і спади. Зокрема, після підвищення показників спостерігалося зниження у 2022–2023 роках, після чого у 2024–2025 роках зростання відновилося.
Період після 2022 року потребує особливо обережної інтерпретації. Повномасштабна війна суттєво змінила економічні умови, бюджетні пріоритети, діяльність підприємств і наукових установ. Тому зміна показників у цей період може бути пов’язана з комплексом факторів.
На основі лише даних про витрати встановити причинний вплив війни неможливо. Проте нестабільність динаміки показує, що просте порівняння початку і кінця періоду не відображає всіх змін, які відбувалися всередині нього.
Карта витрат показує концентрацію ще чіткіше
Теплова карта за 2016–2025 роки дозволяє одночасно порівняти часову та галузеву структуру.
Найбільш інтенсивні значення концентруються у декількох видах діяльності, тоді як значна частина інших категорій залишається на значно нижчому рівні.
Водночас для окремих категорій у 2016 році статистичні значення відсутні. Такі пропуски не були інтерпретовані як нульові витрати: відсутність спостереження не означає відсутності фінансування.
Неповнота окремих історичних даних є важливим обмеженням для довгострокового порівняння.
Зростання у гривнях ще не означає зміцнення науки
Саме тут результати статистичного аналізу варто зіставити з науковими дослідженнями українського R&D.
Л. Юрчишена у дослідженні витрат на R&D та позицій України у Global Innovation Index звертає увагу на необхідність аналізувати не тільки абсолютні суми, але й частку витрат на дослідження і розробки у ВВП, структуру наукового сектору та міжнародну позицію України.
Це принципово важливо для інтерпретації отриманих результатів. Номінальне збільшення витрат у гривнях не обов’язково означає відповідне збільшення реальних ресурсів науки.
Інший важливий аспект — хто саме фінансує дослідження.
Г. Харламова та М. Наумова, аналізуючи фінансування наукового сектору України, наголошують на необхідності ефективнішого державного фінансування, розвитку довгострокових приватних інвестицій, міжнародного співробітництва та грантових механізмів.
Отже, питання полягає не тільки в тому, скільки коштів спрямовується на R&D, але й у структурі цих ресурсів та стабільності джерел фінансування.
В. Андрєєва, В. Лаптєва та В. Адаменко, порівнюючи стан фінансування R&D в Україні з міжнародними тенденціями, також звертають увагу на розрив із країнами ЄС та необхідність послідовної державної інноваційної політики.
Разом ці дослідження дозволяють сформулювати ключовий висновок: зростання абсолютних витрат є важливим, але недостатнім показником розвитку науки.
Головна проблема — ми бачимо витрати, але не бачимо результату
Наявний набір даних добре відповідає на питання:
скільки коштів припадає на певні категорії і як ці значення змінюються у часі?
Проте він майже не відповідає на значно важливіше питання:
що було отримано в результаті цих витрат?
Для оцінки ефективності необхідно пов’язати фінансування щонайменше з такими показниками:
- кількістю та якістю наукових публікацій;
- патентами;
- новими технологіями та розробками;
- комерціалізацією результатів;
- інноваційною продукцією;
- міжнародними дослідницькими проєктами;
- залученим приватним та міжнародним капіталом.
Без такого зіставлення категорія з 20 млн грн витрат не може автоматично вважатися ефективнішою за категорію з 5 млн грн.
Саме перехід від обліку витрат до оцінки результативності є логічним наступним рівнем аналізу.
Що добре, а що потребує уваги
Позитивною тенденцією є те, що номінальні показники наприкінці досліджуваного періоду зростають, а науково-дослідна діяльність представлена в різних секторах економіки.
Також після спадів у частині категорій у 2024–2025 роках спостерігається відновлення зростання.
Однак аналіз одночасно виявив декілька проблем.
По-перше, розподіл витрат є дуже нерівномірним. Різниця між середнім та медіанним значеннями свідчить про концентрацію великих сум у невеликій кількості категорій.
По-друге, номінальна динаміка не враховує інфляцію. Тому реальний масштаб зростання може бути суттєво меншим.
По-третє, є пропуски в історичних даних, що ускладнює порівняння окремих категорій.
І нарешті, найбільшим інформаційним розривом залишається відсутність прямого зв’язку між витратами та результатами R&D.
Від статистики витрат — до політики результату
Для окремої людини — дослідника, студента, підприємця чи аналітика — ці дані можуть бути орієнтиром для розуміння того, які напрями демонструють найбільші обсяги та динаміку R&D. Але фінансовий показник потрібно доповнювати інформацією про результати відповідного сектору.
Для університетів, наукових установ і бізнесу доцільно переходити до оцінювання повного ланцюга:
фінансування → дослідження → розробка → впровадження → результат.
Це дозволить порівнювати не просто бюджети, а віддачу від вкладених ресурсів. Важливими напрямами залишаються співпраця науки і бізнесу, участь у міжнародних програмах та диверсифікація джерел фінансування.
Для держави головним завданням має стати перехід від моніторингу обсягів фінансування до моніторингу його результативності.
Для цього необхідні повні та зіставні відкриті дані, стабільна методологія, показники результативності, розвиток конкурсного фінансування, стимули для приватних R&D-інвестицій та систематичне міжнародне порівняння.
Висновок: більше грошей — лише початок
Дані за 2016–2025 роки показують помітне номінальне зростання витрат на наукові дослідження і розробки в Україні. Одночасно вони демонструють значну концентрацію великих значень і суттєву нерівномірність між категоріями.
Після складних періодів у частині напрямів у 2024–2025 роках знову спостерігається зростання. Однак це ще не дає підстав говорити про пропорційне зміцнення української науки.
Абсолютні суми необхідно доповнити показниками інфляції, R&D у відсотках до ВВП, структурою джерел фінансування та — найважливіше — результатами досліджень.
Тому ключове питання наступного етапу має звучати вже не «скільки Україна витрачає на дослідження?», а «який результат створює кожна вкладена у дослідження гривня?»
Саме відповідь на це питання дозволить перейти від статистики фінансування до реальної оцінки ефективності наукової та інноваційної політики.
Джерела
- Державна служба статистики України. Дані щодо здійснення наукових досліджень і розробок.
- Yurchyshena L. Expenditures on Research and Development and Ukraine’s Ranking in the Global Innovation Index. Educational Analytics of Ukraine, 2024, №3 (29), 16–28.
- Kharlamova G., Naumova M. Funding of the Scientific Sector in Ukraine: Issues and Directions for Change. Bulletin of Taras Shevchenko National University of Kyiv. Economics, 2025, №2 (227), 89–97.
- Andryeyeva V., Laptieva V., Adamenko V. Scientific Research and Development (R&D): State of Funding. Foreign Trade: Economics, Finance, Law, 2020, №6 (113), 83–93.
- Аналітичний проєкт «scientific-research-analysis-ukraine» — вихідні дані, очищений набір даних, розрахунки та візуалізації.
Посилання на Dashboard: https://public.tableau.com/views/analiz_wytrat_na_naukowi_doslidzennia_i_rozrobky/Dashboard1?:language=en-GB&publish=yes&:sid=&:redirect=auth&:display_count=n&:origin=viz_share_link