Чи бачить держава те, що насправді відбувається з дитсадками під час війни? Саме це питання змусило мене сісти за цифри.
Я вирішила порівняти два абсолютно різні світи — мирний час і воєнний, щоб наочно побачити, як війна вплинула на кількість дітей, закладів і місць у дитсадках по всій країні. Зібрала статистику за 2019–2025 роки і почала розбиратись у цифрах.
Але самих цифр було замало — хотілось зрозуміти головне: чи бачить держава ті самі проблеми? Чи є в неї якийсь реальний план, а не просто відписка? Тому я взяла ключовий стратегічний документ МОН і почала звіряти його з життям: те, що показують дані, з тим, що написано на папері.
Цей документ — результат мого розслідування: без прикрас про те, що зійшлося, і чого бракує.
На чому все тримається: документи й цифри
Я спиралася не на припущення, а на конкретні документи та дані:
- Власний дашборд (2019–2025) — аналіз на основі відкритих даних по 25 регіонах України.
- Стратегія МОН «Освіта переможців» — головний плановий документ міністерства до 2027 року (представлений у березні 2024-го, затверджений у серпні 2024-го).
- Новий Закон «Про дошкільну освіту» №3788-IX — діє з 1 січня 2025 року та замінив застарілий закон 2001 року.
- Постанова КМУ №985 — впровадила нову електронну систему обліку дітей з 1 липня 2024 року.
- Постанова КМУ №818 — визначає сучасні типи дитсадків та умови для їх відкриття.
Що насправді кажуть цифри
За 2019–2025 роки кількість дітей, місць і закладів дошкільної освіти мінялась дуже нерівномірно. До повномасштабного вторгнення показники поступово знижувались — типова демографічна тенденція, кількість дітей у системі впала на 8,7% за два роки (з 10,85 млн до 9,91 млн).
Але за один рік — 2021 на 2022 — стався різкий обвал: дітей стало менше на 17%, місць на 9,2%, закладів на 9%. Це момент, коли війна вдарила по системі напряму, причому діти зникали з садків швидше, ніж закривалась сама інфраструктура.
Якщо порівняти мирний час (2019–2021) із воєнним (2022–2025), вимальовується цікава картина: дітей стало менше на 23%, а місць — лише на 8%. Тобто мережа дитсадків виявилась стійкішою за саму кількість дітей — вона не “схлопнулась” разом із населенням, а переважно збереглась. Через це навіть середня завантаженість садочків трохи впала — зі 147% у мирний час до 122% у воєнний. Це все ще перевищення норми, але менш гостре.
Проблема в тому, що це «середнє по країні» ховає катастрофічні перекоси на місцях. У 2025 році шість областей мають завантаженість вище 130%: Чернівецька, Запорізька, Волинська, Івано-Франківська, Закарпатська і Дніпропетровська. Це переважно захід і центр — регіони, куди переїхала найбільша кількість родин з дітьми.
Водночас у прифронтових та деокупованих областях ситуація трагічна: на Луганщині, наприклад, кількість дітей у дошкільній освіті впала зі 127 тисяч у 2019 році до якихось 2,4 тисячі у 2025-му.
Окремий сюрприз принесла і статистика 2025 року: кількість закладів у звітах раптом зросла на 32%, дітей — на 14%, а місць — на 15%. Народжуваність при цьому продовжувала падати. Найімовірніша причина — зміна методології обліку (постанова №985), через яку в офіційні звіти почали потрапляти приватні садки, яких раніше в офіційних цифрах можливо просто не бачили.
Що каже стратегія МОН
Стратегічний план вважає дошкільну освіту пріоритетом №1 серед усіх дев’яти напрямів роботи міністерства. Головна ціль — кожна дитина має отримати гарантоване місце в садку.
Основні орієнтири держави:
- Довести охоплення дітей віком 3–5 років дошкільною освітою до 82% (проти 73,1% на початку 2024 року).
- Залучити в систему 50 тисяч нових вихователів.
- Перевести 20% дітей на «альтернативні форми» (міні-садки, сімейні садки тощо).
- Побудувати укриття в кожному закладі, запровадити єдину електронну чергу та нові стандарти оплати праці.
- Запровадити нову систему оплати праці для вихователів.
- Налагодити систему збору статистичних даних по регіонах і громадах, щоб бачити реальну картину на місцях, а не лише загальнонаціональні цифри.
Тут виникає перетин із нашими даними:
- Відсутність точки відліку. Стратегія вимірює успіх показником «частка місць у співвідношенні до потреби» (те саме завантаження), але не дає для нього жодної стартової цифри. Наші дані (122% у середньому та до 143% у перевантажених областях) якраз заповнюють цю порожню клітинку.
- Ігнорування географії переселенців. Документ згадує про рівні права для дітей-ВПО, але не передбачає додаткових грошей чи будівництва нових садків саме в тих регіонах, куди ці діти масово переїхали.
- Нерозкритий потенціал «альтернативних форм». Ціль у 20% дітей у міні- та сімейних садках — ідеальне рішення для перевантажених областей. Поки державний садок будується роками, маленький приватний чи сімейний садок можна відкрити за пару місяців. Проте в стратегії ці дві проблеми існують окремо, а про фінансову підтримку бізнесу (гранти, пільгові кредити) немає жодного слова.
Варто врахувати: стратегію презентували в березні 2024 року на основі даних за початок того ж року. Наш аналіз охоплює на півтора року довший період і бачить події, які документ фізично не міг врахувати — новий закон 2025 року, зміну методології обліку. Тому наші дані не заперечують стратегію — вони показують, що відбулося вже після її написання.
Що варто було б змінити в стратегії МОН
Якби я мала змогу доповнити стратегію МОН, я б додала туди:
- Зафіксувати реальну стартову завантаженість — узяти за точку відліку наші 122% у середньому по країні та 143% у найскладніших областях.
- Визначити регіони-пріоритети й направити туди гроші — не орієнтуватися лише на середній національний показник у 82%, а виділити перевантажені області (переважно ті, куди переїхало найбільше переселенців) в окремий пріоритет прямого фінансування на розширення й будівництво садків.
- Дати чіткий план для «альтернативних форм» (20%) — спростити ліцензування для міні-садків та впровадити прозорий принцип «гроші ходять за дитиною» (принцип фінансування, коли держава/громада дає гроші не закладу напряму (“цьому садку дали бюджет на рік”), а прив’язує суму до кожної конкретної дитини, яка туди записана. Якщо дитина йде в сімейний садок замість державного — фінансування “йде за нею” туди ж).
- Запровадити фінансову підтримку бізнесу — гранти, податкові пільги чи дешеві кредити для тих, хто відкриває приватні або сімейні садки у перевантажених регіонах.
- Захистити статистику від аномалій — впровадити перевірку даних, щоб паперовий стрибок від зміни методології підрахунку не створював ілюзію там, де ситуація насправді не змінилася.
Що можна доопрацювати у власному аналізі
Можна розширити дослідження::
Розріз за типами закладів (звичайні садки проти сімейних та міні-садків) — щоб оцінити реальну частку тих самих «альтернативних форм».
Кадровий вимір — дефіцит вихователів та працівників, бо зараз аналіз більше про місця й дітей, аніж про людей, які з ними працюють.
Коротко підсумовуючи
Дані і стратегія не протирічать одне одному — вони дивляться на одну проблемуз різної висоти. Стратегія бачить ціль зверху і правильно визначає, що дошкільна освіта — пріоритет №1. Наш аналіз бачить землю знизу і показує, де саме ця ціль не виконується. Тільки поєднавши обидва погляди, можна отримати справді чесну картину.
